ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє платників податків
Платник податку на прибуток відвантажив товари, оплату за які вже отримав на спрощеній системі оподаткування: які наслідки?
Доходом юридичної особи – платника єдиного податку 3-ї групи є будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПКУ (п.п. 2 п.292.1 ст. 292 ПКУ).
Для платників податку на прибуток об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ (п.п. 134.1.1 ст. 134 ПКУ).
Одним з основних принципів ведення бухгалтерського обліку та формування фінансової звітності є принцип нарахування, який полягає в тому, що доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів (ст. 4 Закону України від 16.07. 1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Отже, доходи та витрати платника податку на прибуток за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) після переходу на загальну систему оподаткування, щодо яких отримано попередню оплату на спрощеній системі оподаткування, враховуються при визначенні фінансового результату до оподаткування згідно з правилами бухгалтерського обліку.
Працівники здійснюють виробничі розмови з мобільних телефонів що обліковуються на балансі підприємства. Чи виникає об`єкт оподаткування?
Згідно з п.п. «е» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у п.п. 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 ПКУ.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 відсотків, визначену в ст. 167 ПКУ (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ).
Враховуючи викладене, у разі якщо з мобільних телефонів, які обліковуються на балансі юридичної особи (працедавця), працівником здійснюються виробничі розмови, то вартість цих розмов не розглядається як додаткове благо працівника.
Колективним договором передбачені доплати до посадових окладів працівників за роз’їзний характер роботи. Чи обкладаються податком на доходи такі доплати?
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1999 року № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер», підприємства самостійно встановлюють надбавки до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.
Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».
Згідно з п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України заробітна плата для цілей розд. ІV ПКУ – це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку на доходи фізичних осіб у зв’язку з відносинами трудового найму згідно з законом. Відповідно до п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, – обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності ( п. 164.6 ст. 164 ПКУ).
Згідно з п. 167.1 ст. 167 ПКУ ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пп. 167.2 – 167.5 ст. 167 ПКУ) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Враховуючи викладене вище, доплати (надбавки) до посадових окладів працівників за роз’їзний (пересувний) характер роботи у розмірах, передбачених трудовим або колективним договором, включаються до складу заробітної плати та оподатковуються у її складі податком на доходи фізичних осіб відповідно до п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПКУ за ставкою 18 відсотків.
Платник єдиного податку з липня переходить на загальну систему оподаткування. Коли подати декларацію з податку на прибуток?
Якщо особа ставиться на облік контролюючим органом як платник податку на прибуток протягом податкового (звітного) періоду, перший податковий (звітний) період розпочинається з дати, на яку припадає початок такого обліку, і закінчується останнім календарним днем такого податкового (звітного) періоду (п.п. 137.4.2 ст. 137 ПКУ).
Річний податковий (звітний) період встановлюється для платників податку на прибуток, які зареєстровані протягом звітного (податкового) року (новостворені), що сплачують податок на прибуток на підставі річної податкової декларації за період діяльності у звітному (податковому) році (п. 137.5 ст. 137 ПКУ).
Декларація за річний податковий (звітний) період подається протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року (п.п. 49.18.6 ст. 49 ПКУ).
Отже платники єдиного податку, які протягом року перейшли на загальну систему оподаткування, застосовують річний податковий (звітний) період як новостворені платники податку на прибуток підприємств, який для них починається з дати переходу на загальну систему оподаткування і закінчується останнім календарним днем такого податкового (звітного) періоду.
Платник податку на прибуток сплачує суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним Декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку її подання (п. 57.1 ст. 57 ПКУ).
Якщо граничний строк сплати податкового зобов’язання припадає на вихідний або святковий день, останнім днем сплати податкового зобов’язання вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем (абз. тринадцятий п. 57.1 ст. 57 ПКУ).
Як платнику податку на прибуток відображати отримані кошти за товари, відвантажені під час перебування на єдиному податку?
Об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ (п.п. 134.1.1 ст. 134 ПКУ).
Фінансовий результат до оподаткування податкового (звітного) періоду збільшується на суму доходу, отриманого як оплата за товари (роботи, послуги), відвантажені (надані) під час перебування на спрощеній системі оподаткування. Це не поширюються на платників податків, які були платниками єдиного податку четвертої групи (п. 4 1 підрозд. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ).
Отже, платник податку на прибуток збільшує фінансовий результат до оподаткування на суму коштів, отриманих у звітному (податковому) періоді за товари (роботи, послуги) відвантажені (надані) під час перебування на спрощеній системі оподаткування.
При цьому, зазначене коригування фінансового результату до оподаткування не поширюється на платників податків, які були платниками єдиного податку четвертої групи.
Чи оподатковуються податком на нерухоме майно виробничі будівлі, що використовуються як офісні?
Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками житлової та/або нежитлової нерухомості. Об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПКУ).
База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПКУ).
База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з загальної площі кожного окремого об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт (п.п. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПКУ).
Згідно з п.п. 14.1.129 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 ПКУ у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
Підпунктом «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ визначено перелік об’єктів нерухомості, які не є об’єктом оподаткування, до яких входять будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 (далі – Класифікатор), що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб’єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B – F КВЕД ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Згідно з Класифікатором до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належить клас «Будівлі промисловості» (код 1251), який включає будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств тощо.
До групи «Будівлі офісні» (код 122) належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств.
Тобто адміністративно-побутові (офісні) приміщення не підпадають під дію п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ.
Враховуючи зазначене, будівлі що використовуються як адміністративно-побутові, для конторських та адміністративних цілей (офісні), в тому числі для промислових підприємств, є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з врахуванням рішень сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Водночас, визначення належності об’єкта нежитлової нерухомості (будівлі, приміщення) до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують їх право власності з врахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об’єкта нерухомості згідно з Класифікатором, ведення якого здійснює Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем у будівництві Міністерства розвитку громад та територій України.
Платник податку на прибуток з липня переходить на спрощену систему, коли звітувати з податку на прибуток?
Податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених п. 137.5 ст. 137 ПКУ, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому податкова декларація розраховується наростаючим підсумком (п. 137.4 ст. 137 ПКУ).
Суб’єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів відповідно до норм ПКУ, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування шляхом подання заяви до контролюючого органу не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу. Такий суб’єкт господарювання може здійснити перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року (п.п. 298.1.4 ст. 298 ПКУ).
Для суб’єктів господарювання, які перейшли на сплату єдиного податку із сплати інших податків і зборів, перший податковий (звітний) період починається з першого числа місяця, що настає за наступним податковим (звітним) кварталом, у якому особу зареєстровано платником єдиного податку, і закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду (п. 294.3 ст. 294 ПКУ).
Платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених абзацами другим і третім п.п. 133.1.1 та п.п. 133.1.4 ст. 133 ПКУ (п. 297.1 ст. 297 ПКУ).
Отже, платник податку на прибуток, у разі переходу на спрощену систему оподаткування в середині року, подає Податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за звітний період, що передує кварталу, з якого він переходить на спрощену систему оподаткування, у термін, передбачений п.п. 49.18.2 ст. 49 ПКУ, а саме: протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду.
В який термін податкова проводить перерахунок податку на нерухоме майно у разі виявлення розбіжностей між даними?
Відповідно до п.п. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можуть бути скасовані (відкликані) на підставі заяви платника податку, поданої ним до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо:
- об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;
- розміру загальної площі об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;
- права на користування пільгою із сплати податку;
- розміру ставки податку;
- нарахованої суми податку.
Згідно з п. 1 глави 13 розд. ІV Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5, у разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема, документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення.
Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Чи може підприємство – платник єдиного податку третьої групи здійснювати зовнішньоекономічну діяльність?
Відповідно до п. 291.3 ст. 291 Податкового кодексу України юридична особа може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розд. XIV ПКУ, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з п.п.3 п. 291.4 ст. 291 ПКУ до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового року.
Пунктом 291.5 ПКУ визначені види діяльності, здійснюючи які суб’єкти господарювання не можуть бути платниками єдиного податку третьої групи, зокрема:
- виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів) (п.п. 3 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПКУ);
- видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення (крім виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння) (п.п. 4 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПКУ);
- видобуток, реалізацію корисних копалин, крім реалізації корисних копалин місцевого значення (п.п. 5 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПКУ);
- діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату (п.п. 9 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПКУ).
Підпунктом 5 п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПКУ встановлено, що платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПКУ, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності.
Враховуючи вищенаведене, платник податків – юридична особа може перебувати на спрощеній системі оподаткування та застосовувати третю групу спрощеної системи оподаткування у разі здійснення зовнішньоекономічної діяльності лише за умови, що такий платник податків не здійснює діяльність, передбачену п. 291.5 ст. 291 ПКУ та відповідає вимогам, встановленим главою 1 розд. XIV ПКУ для застосування спрощеної системи оподаткування.
Чи зобов’язані підприємці – платники єдиного податку, які здійснюють перевезення пасажирів, видавати білети (застосовувати РК)?
Згідно з ст. 39 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» документ для регулярних пасажирських перевезень для пасажира – квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду – посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду – електронний квиток та документи для пільгового проїзду.
Відповідно до п. 41 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176, пасажир повинен мати квиток на проїзд в автобусі (для пільгового проїзду – посвідчення особи встановленого зразка чи довідку, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду – електронний квиток та документи для пільгового проїзду.
Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 25.05.2006 № 503 затверджені Типові форми квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування.
Пунктом 6 ст. 9 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що реєстратори розрахункових операцій (РРО) та/або програмні РРО (ПРРО) та розрахункові книжки (РК) не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) платниками єдиного податку (фізичними особами – підприємцями, які не застосовують РРО та/або ПРРО відповідно до Податкового кодексу України.
Разом з тим, згідно з п. 15 ст. 3 Закону № 265 суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу, зобов’язані надавати в паперовій та/або електронній формі покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший розрахунковий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів». Порушення цього правила тягне за собою відповідальність, передбачену Законом № 1023, але не може бути підставою для застосування до порушника адміністративних чи фінансових санкцій, передбачених законодавством з питань оподаткування.
Враховуючи викладене вище, фізичні особи – підприємці платники єдиного податку, які здійснюють перевезення пасажирів, не зобов’язані застосовувати РК та книги обліку розрахункових операцій.
Водночас, з метою виконання вимог Закону № 1023 та Постанови № 176, на вимогу пасажирів, такі особи зобов’язані видавати відповідні документи, за формою, затвердженою Наказом № 503.
ГУ ДПС у Запорізькій області